Новости Украины

Який характер носять прояви расизму в "несвідомої" української молоді

44
0
<p>Одна з ознак мужності політика – знаходити слова і говорити правду навіть тоді, коли це дуже незручно і некомфортно. Сьогодні&nbsp;я буду говорити на тему, якої жодного разу не торкався за все моє публічне життя.</p> <p>Є три питання, які задають мені щоразу, коли я зустрічаюсь з іноземними політиками або журналістами: про корупцію, про війну і про фашизм. Ці питання лунають завжди. На кожній зустрічі, під час кожного інтерв'ю.</p> <p>Коли я відповідаю про корупцію, я знаю, з ким і з чим борюся, хто винен і чому це відбувається. Так саме я розумію, якого ворога маю на увазі, коли доводиться відповідати на питання про Донбас або Крим. Але я щиро гублюся, коли якийсь дійсно шановний експерт або політик закордоном запитують мене, чи правда, що в нашій країні розквітає неонацизм і фашизм.</p> <p>Від того, наскільки аргументованою і переконливою буде ця відповідь – не тільки моя, але й багатьох інших українських дипломатів та політиків, залежить чи є ми частиною цивілізованого суспільства, чи треба нам допомагати у війні, підтримувати нашу економіку і розмовляти як з рівним.</p> <p>До останнього часу мені було легко відповідати на такі питання. Звичайно ж, фашизм і расизм як ідеологію і світогляд суспільства – це не про нашу країну. Зрештою, "подивіться, зрештою, на мене і дайте відповідь на своє питання самі".</p> <p>Але кожен раз відповідаючи на це питання, я думаю, а чому, врешті-решт, ми – країна, на революції якої першими загинули вірменин, білорус і грузин – повинні виправдовуватися в спотвореному уявленні окремих громадян про кохання до батьківщини. Тепер, завдяки таким "патріотам"&nbsp;і "охоронцям чистоти нації"&nbsp;відповідати на це питання стане складніше. Не тільки мені – всій країні.</p> ЩО З ЦИМ РОБИТИ? <p>Пора визнати: в нашому суспільстві є прояви расизму, і вони носять системний характер. Визнавши, це явище треба правильно кваліфікувати, і відкрито цьому протистояти на вулицях, у суспільній дискусії, в райвідділках і в судах. Довгий час замість того, аби викорчовувати цю хворобу на корені, правоохоронні органи списували ксенофобію та расизм на випадковість або витівки неусвідомленої молоді. І це порок не тільки постмайданної влади.</p> <p>Десятиріччями вбивства, поранення, різанину –&nbsp;починаючи від погрому в'єтнамців у Харкові, вбивства в Вільшанах і закінчуючи побиттям чорношкірих вболівальників на київському стадіоні і утисками іноземців в Ужгороді –&nbsp;сором'язливо кваліфікували як хуліганство, рідше –&nbsp;як звичайне вбивство. Робилось так, бо важко довести, некрасиво виглядає, псує статистику і імідж країни.</p> <p>В результаті, роками судили не расистів, не людей, інфікованих міфічною ідеєю чистоти нації, а "хуліганів"&nbsp;і "малолітніх бешкетників", які опинилися на волі продукували ксенофобію зі ще більшим завзяттям, оскільки головного злочину система воліла не помічати. Втім це питання не тільки до правоохоронних органів. І в цілому, не тільки влади. Це загальна проблема всього нашого суспільства нас.</p> <p>Ми не любимо темну сторону свого відображення – від неприємних фактів простіше відвернутися, ніж визнати. Нам ніяково визнати, що український расизм – це інша, потворна сторона пасіонарності нашого суспільства, точніше, тієї її частини, яка вважає себе виразником думки і волі всієї країни.</p> <p>Тому я щиро сподіваюся, що оперативність Національної поліції в разі у Львові і правильна кваліфікація злочину вчиненого на етнічному ґрунті стане системою. І ми почнемо чути від правоохоронних органів не просто ухильні заяви про "радикальні групи і настрої", а реальні розслідування фактів організації стійких груп, які закликають до насильства за расовою або етнічною ознакою.</p> <p>Якщо ж комусь потрібен наочний приклад, у що може перетворитися наше спільне потурання таким явищам –&nbsp;загляньте за поребрик. Там теж все починалося зі сором'язливого замовчування, що перетворило насильство і непримиренність в норму, які тепер агресивно експортуються на будь-який сприятливий ґрунт – починаючи від підтримки праворадикальних сил у країнах Європейського Союзу і закінчуючи убивчим заграванням в неонацизм з "несвідомою"&nbsp;молоддю в наших з вами українських містах.</p> <p>І завершу особистим. За все своє життя в Україні я ніколи не стикався з відвертою дискримінацією на етнічному ґрунті або відкритим проявом расизму. І я цим щиро пишаюсь. Наша незалежність, відкритість, толерантність і є тим, що відрізняє нас від ворога і те, заради чого ми воюємо на фронті. І ніхто не вправі, сидячі в тилу встромляти ніж в спину нашій армії і дипломатії.</p>
Комментариев (0)
Оставляя комментарий, пожалуйста, помните о том, что содержание и тон Вашего сообщения могут задеть чувства реальных людей, непосредственно или косвенно имеющих отношение к данной новости. Пользователи, которые нарушают эти правила грубо или систематически, будут заблокированы.
Полная версия правил
Осталось 300 символов
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее здесь